Летела ворона по-над морем, смотрит — рак лезет; хап его и понесла в лес, чтобы, усевшись где-нибудь на ветке, хорошенько закусить. Видит рак, что приходится пропадать и говорит вороне:
— Эй, воро́но, воро́но! Знав я твого́ батька и твою матір — славні люди були!
— Угу! — ответила ворона, не раскрывая рта.
— І братів і сестер твоїх знав, що́ за добрі люди!
— Угу!
— Та вже хоч вони і гарні люди, а тобі не рівня. Мені здається, що й на світі нема розумнішого над тебе.
— Эге! — крякнула ворона во весь рот и упустила рака в море.